Пятница, 18.08.2017, 11:31
Приветствую Вас Гость | RSS
Державний музей К.Стеценка у Веприку
Главная » Статьи » Мои статьи

«МУЗЕЇВ УСЮДИ НЕ ЗРОБИШ»

«МУЗЕЇВ УСЮДИ НЕ ЗРОБИШ»

Автор: Наталія КАТЕРИНЕНКО

Визнаний лицар всіх замків України – директор Львівської галереї мистецтв Борис Возницький розповів про часом парадоксальні проблеми, пов'язані з вітчизняними старовинними архітектурними комплексами.

  —  Архітектурні пам'ятники — одна з найяскравіших сторінок української культурної спадщини. У якому стані перебувають сьогодні палаци і замки України? Скільки їх залишилося і що робиться для їх збереження?

  —  Покійний історик Орест Мацюк, який свого часу організував і очолив «Товариство прихильників фортець і палаців», створив якнайповніший каталог оборонної архітектури України. У цьому каталозі близько 3 тисяч пам'ятників. Жодна країна Європи не мала такої кількості церков, городищ, замків, палаців. Але, на превеликий жаль, представлене в цьому каталозі — лише сліди колишньої архітектурної величі: фрагменти споруд, валів, а часом і просто архівні матеріали. Якщо говорити про Україну, то у нас близько 150 замків, з яких тільки 24 – будови під дахом, інше — руїни. Найбільше таких руїн на Тернопільщині. На Львівщині не збережено 8 замків, на Волині — 3, на Ровенщині — 2, на Закарпатті — 3, у Вінницькій, Чернівецькій областях і Криму — по 1. А скільки ж їх було! Але руйнували замки впродовж багатьох століть. Наприклад, побудував де Боплан фортецю на правому берегу Дніпра, а запорожці її одразу ж зруйнували. Щось схоже відбувалося буквально до наших днів. До того ж в подібних пам'ятниках архітектури, як правило, розміщувалися або психіатричні лікарні, або туберкульозні санаторії, чи профтехучилища (До речі, вони використовуються  й досі).

У ХХ сторіччі знищено найбільше замків. Такою була політика тоталітарної держави. Якщо в Ленінграді пам'ятники архітектури відбудовували, то у нас їх спалювали. Замок в Олеско горів в 1951 році. Диво-палац європейського рівня в Підгірцях — в 1956-му. В давні часи Петро I приїжджав і був зачудований його красою. В ті ж 50-ті горів Золочевський замок, однак ніхто не відповів за це. Час для української архітектури був страшний... У роки Другої світової війни в замках розміщували штаби. До прикладу, в палаці Потоцьких був штаб італійської армії. А після війни Совєти почали передавати ці споруди різним організаціям, Тоді ж і запропонували музеям забрати із них всі предмети інтер’єру. Із Підгірського замку було вивезено близько двох тисяч речей до Історичного музею у Львові, у Львівську картинну галерею і частково до Музею історії релігії. Збереглась майже вся колекція з цього замку.

Але ця колекція рухома. А розписані дерев’яні, золочені плафони, які залишились там, підлога з трьох кольорів із мармуру, каміни, картини – все згоріло.

– А що відбувається сьогодні із замками на Львівщині?

– Коли я вперше відвідав Європу ще в 1959 році, побачив, наскільки охорона замків там добре налаштована, вирішив, що і нам треба щось думати і робити. І в тому ж році ми взялися за замок, створили там музей і стали звозити предмети інтер'єру і твори українського мистецтва XIV — XVIII століть. Адже в той час лише на Львівщині було закрито 1800 храмів, віддано під складські приміщення. Відтоді нами відреставровано вже чотири пам’ятки культури. В Золочевському замку ми зробили китайський палац, а в ньому — музей східних цивілізацій, де представлені експонати з Китаю, Індії. У XVIII сторіччі схід став дуже модним, тому в Україну привозили багато предметів із цих країн. Завдяки цьому в наших музеях – чудові колекції.. Так, інтер’єр китайського палацу ми робили, використовуючи твори Львівської галереї мистецтв. У великому палаці Золочевського замку відтворені інтер'єри ХVIII-ХIХ-го сторіч. Це був час, коли всі стилі вичерпалися. На їх місце прийшла эклектика. З’явилось безліч підробок під старовину. Скульптуру робили під ренесанс, бароко, картини писали під античність. Цілий поверх великого палацу ми віддали 1830–1880 рокам, де і представили так звані підробки. До речі, наш палац Потоцьких — теж підробка під Францію. Тоді до подібних речей ставилися зневажливо: мовляв, це ж не готика, не справжній ренесанс. Тепер за подібними предметами інтер'єру на антикварному ринку ганяються колекціонери.

  — Отже, у вітчизняних замках і палацах  представлено переважно мистецтво XVIII–XIX століть?

  — З XVII сторіччя у нас майже нічого не залишилося. Все знищено, окрім українських портретів. У Росії і на сході України, де люди дотримувалися гасла «Мир хатинам, війна палацам», знищували не тільки графів, але і їхню спадщину, їхні портрети. Як результат, Росія має, здається, тільки чотири портрети XVI-XVII століть, Східна Україна — три. А Львівська галерея мистецтв володіє найбільшими серед музеїв Європи зібраннями місцевих портретів — майже тисячею, з яких 300 — XVI сторіччя, решта XVII-го. І це все картини з наших замків, тому що у той час художникові замовляли по три портрети членів сім'ї і надсилали їхнім родичам. Це була, по суті, фотографія. По портретах навіть одружувалися.

— Виходить, що убрання палаців і замків західного регіону України все ж таки збереглося?

  —  Не все, звичайно. Дещо вціліло, наприклад, із Золочевського замку. Оскільки у Золочевського і Підгорецького замків був один господар, то він, продаючи перший, всі предмети перевіз до Підгірців. Таким чином збережено більше тисячі речей і картин, і все це в майбутньому повернеться на своє місце.

— Все, що було в замку, від вилок до меблів?

  — Справа в тому, що коли його власники втікали від радянської влади, частину речей перевезли на територію Польщі в місто Тарнув, частину — до Америки. Ми розмовляли з директором польського місцевого музею про те, щоб повернути Україні її предмети мистецтва — фарфор, фаянс, скло, годинник... Це, в принципі, можливо. Тривають переговори на рівні міністрів культури про депозити. У нас є багато польських речей: ми не віддаємо їх, але можемо помінятися на 20-50 років. У польському музеї я виявив і десять величезних українських жіночих портретів — Виговський, Полуботко з дітьми та інші. Польщі це не особливо цікаво. Я ж пропоную віддати польські портрети і забрати наші.

  — Ви сказали, що більшість українських замків зруйнована. Невже їх вже неможливо відновити?

  —  На Львівщині є два замки, які руйнуються на очах. Речі з одного — меблі, предмети домашнього начиння — зберігаються в Тернопільському музеї. Це Поморянський замок XVII сторіччя, розташований в дуже красивому місці серед лісів. Раніше там було профтехучилище. Зараз ми об'єдналися з Богданом Ступкою, Романом Віктюком і вирішили організувати в Поморянському замку всеукраїнський будинок відпочинку і творчості для старих діячів мистецтва. Намагаємося привернути до цієї затії Катерину Ющенко, відповідних міністрів. Чому цим замком до нас ніхто не займався? Тому що він розташований в 20 км від дороги. Всі палаци і замки на київській і львівській трасах вже відбудовуються. Зараз на Тернопільщині в Бережанах почали відновлювати замок фактично з руїн. Реставрувати каплицю допомагають поляки.

  —  А чому поляки? Невже в Україні немає майстрів?

  —  Маємо велику проблему з фахівцями з реставрації. Померли старі майстри, і ніхто не навчає нових. Штукатурять, трохи цементують, і все це швидко відпадає — суцільна халтура. Тому ми відродили у Львові будівельний цех, створений ще в середині XVI сторіччя. Зараз до нього увійшло 11 скульпторів. Ми читаємо для них лекції, вони стажуються в Європі — Польщі, Німеччині, Англії. Наші дипломники безкоштовно реставрують пам'ятники архітектури. Розкрутити цю справу вдалося з допомогою американської фірми «Ренесанс», якою керує наш земляк Олег Криськів.

  — Які матеріали ви використовуєте при реставрації? Чи намагаєтеся відтворити те, що було раніше, або застосовуєте нові технології?

— До нових матеріалів ми ставимося нормально. За старих часів, коли будувалися замки, використовували, наприклад, мідну бляху. Нею ми покрили Підгірський замок. У Золочевському замку усюди був гонт — дерев'яне покриття. Все тоді покривалося гонтом, оскільки черепиця з'явилася лише в XVIII столітті. Але гонт служить всього 30 років. Тому раніше в селах було заведено, що наступне покоління по-новому перекриває церкву. У Олеському замку ми спочатку зробили черепицю, але коли вітер дув, то боялися до нього підійти: вона просто літала довкола. Навіть прибивали її цвяхами, але вона все одно летіла. Тоді ми покрили його гонтом. Замок з цим покриттям стоїть 30 років, вже час його міняти. Виходить дорого. Металочерепиця дешевша.

На реставрацію Золочевського замку грошей ніхто не давав, чиновники казали: «У Возницького є спонсори, він обійдеться без держави». Ми справді без допомоги держави 21-й рік відбудовуємо Золочевський замок. Однак Обласне управління культури виділило нам на металочерепицю кошти. Що ж до черепиці, то у нас в Україні її нормально не виробляють. Наприклад, під Олеським замком є великий монастир. Це — найбільше сховище в Україні — 20 тисяч квадратних метрів. Там близько 20 тисяч речей, які ми привозили з церков, — ікони, скульптури... Він був покритий черепицею. Але сідають дві ворони, по черепиці стукають, розколюють її, роблять кубло — і вона падає! Отже проблеми різні — і з гонтом, і з черепицею. Тому ми не відмовляємося від нових матеріалів. Замок у Жовкві теж буде покритий металочерепицею.

— Як багато палаців і замків відійшло до приватних рук? І як ви до цього ставитесь?

По-різному. Був у нас такий випадок. Є в Старому Роздолі, що в 25 кілометрах від Львова палац Лянцкоронських XVIII — XIX століть. За радянщини там 40 років був санаторій. Я випадково туди заїхав і дізнався, що санаторій ліквідовано, а сам палац продається. Взяв драбину і поліз наверх, щоб подивитися, що стоїть в нішах. Там була побілена вапном скульптура, яку наприкінці ХІХ століття привезли господарі палацу з Малої Азії. Були в палаці і коштовні мармурові рельєфи – античні, XVII століття, Богоматір XVI століття... Я за сприяння обласної адміністрації і з дозволу санаторію забрав все, що міг. Але рельєфи не забереш. Античні речі коштують набагато більше, ніж сам палац, площею три тисячі квадратних метрів, придбаний киянином за 460 тисяч гривень. Мені сказали, що рельєфи демонтують. Їдемо туди з начальником управління архітектури, а нас не пускають: приватна власність. Коли я все-таки потрапив всередину, ящики були вже запаковані. Згідно із законом, господар не має права вивозити пам’ятники мистецтва, і ми йому про це сказали. Проте, незважаючи на заборону; все було вивезено. Рельєфи, які були там, коштують на ринку близько 5-6 мільйонів доларів, а він за все заплатив 460 тисяч гривень! Тепер там дах падає, палац перетвориться на руїну, тому що він хазяїну не потрібний. Державна служба охорони пам’ятників в Україні працює погано. Вона повинна була через суд повернути рельєфи, оскільки це національне надбання. Я вважаю, що палаци, замки, садиби повинні бути музеєфіковані —  тоді вони служитимуть людям. Це якнайкраще застосування пам’ятників. Наприклад, в палаці Потоцьких з 1975 року до нашої незалежності  був Дім урочистих подій: туди приїжджали молодята. І оскільки люди не можуть відвикнути від цього, то тепер ми дозволяємо проводити такі церемоні — звичайно, за плату. Іноді проводимо в палаці презентації, але обмежуємо кількість  відвідувачів, тому що це музей. В Свіржському замку хочемо зробити міжнародний центр з готелем на 40 місць і рестораном, куди з'їжджатимуться художники, письменники. Але мені сказали, що його планує придбати приватна особа. І вже третій рік всі контакти з адміністрацією рвуться, тому що вона хоче продати замок. У нас є закон, за яким замки, дороги, землі можуть передаватися на 50-100 років в користування. Але що буде зі Свіржським замком у такому разі через 50 років? Схожі пам’ятники архітектури повинні залишатися у власності держави. Адже це єдиний замок ХVI століття, що збережено на Львівщині. Спілка архітекторів України провела в ньому 80 відсотків реставраційних робіт, залишилось провести 20 відсотків. Зараз у них немає грошей, і вони підписали з Львівською галереєю мистецтв договір про сумісне використання замку, – тобто і 22 гектари зони відпочинку, і двох ставків. І це комусь буде передано на 50 років? Як можна оцінити вартість замку XVI сторіччя? Він не підлягає приватизації. За кордоном таке не практикується. Там можна отримати замок майже безкоштовно, але при цьому підписувати договір про те, що його відреставруєш. За невиконання умов штрафують на велику суму, а в окремих випадках можуть забрати замок через суд. Скажімо, в сусідній Польщі, де замків в 10 разів більше, ніж у нас, деякі з них перебувають в приватній власності. У тому числі і завдяки закону про реституцію, що нині діє.

  — Тобто, зло не в приватизації як такій, а в умовах, за яких вона здійснюється?

Рух меценатів і спонсорів в останнє десятиліття активізується. Зараз зростає число мільйонерів і мільярдерів. З часом багато хто з них почне вкладати гроші в мистецтво. У нас в країні вже склалася така традиція. Найбільшим меценатом був Мазепа. Він будував храми, Софію куполами накривав, Києво-Печерську Лавру обніс кам'яною стіною. Після Мазепи в XVIII сторіччі був Микола Потоцький, який, правда, стріляв, вбивав, грішив, але церкви будував. Його називали будівельником 77-ми храмів. Останнє, що він звів, — Почаївський монастир. Потоцький в ньому навіть ченцем став, там і був похоронений. У XIX сторіччі в Львові збирати ікони почало Товариство імені Шевченка. Пізніше меценатом виступив Андрій Шептицький, що створив національний музей. Були і інші. Коли ми, наприклад, зайнялися реставрацією замків, то 100 тисяч доларів дала компанія «Львівське пиво». Зокрема меценатом Золочевського замку став Петро Писарчук. Він відбудував укріплення перед його воротами, допоміг відреставрувати інтер'єри, потім взявся за фасади. Українські меценати починають прокидатися. З'являються люди, які хочуть щось зробити для культури, для країни. Ми шукаємо покупців на палаци, тому що держава не може все утримувати. Музеїв всюди не зробиш.



http://ukrgazeta.plus.org.ua/article.php?ida=2711


Категория: Мои статьи | Добавил: rostik (10.10.2008)
Просмотров: 1020 | Комментарии: 4 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всего комментариев: 2
2  
познавательно

1  
а жаль

Имя *:
Email *:
Код *:
Категории каталога
Мои статьи [94]
Форма входа
Поиск
Друзья сайта
    завантаження...
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Наш опрос
Чи приїдете Ви до музею у Веприку?
Всего ответов: 48

Copyright MyCorp © 2017
Конструктор сайтов - uCoz