СПОМИНИ.
 Записані 5січня 2006 року від Цукренко Галини Олександрівна

            В цей день вона розповідала про свою свекруху Анастасію Федорівну Цукренко, а також дружину Кирила Стеценка Євгенію Антонівну.

            Анастасія Федорівна протягом довгого періоду проживала в сім`ї Кирила Григоровича. Вона виконувала роботу по господарству, доглядала дітей. В період останнього перебування родини Стеценків в Києві бували періоди досить складні. Їй приходилося навіть найматися на поденну роботи (прибирати в квартирах, мити підлогу). Її кормили за це, давали певну плату. Часто вона брала разом із собою маленького Вадима і таким чином підкормлювала його.

            Восени 1920 року разом із Стеценками Анастасія Федорівна приїхала у Веприк. Тепер помимо домашньої праці їй прийшлось працювати і на чималій присадибній ділянці. Стеценки жили бідно. Приходилося навіть вирощувати домашню худобу, щоб якось прокормити численну на цей час сім`ю (із своїх діток, окрім сина, підростали ще двоє донечок – Настя та Зіна). 

            Життя в цей період було досить неспокійним. Анастасія Федорівна розповідала рідним, що Кирило Григорович досить часто, відчуваючи себе в небезпеці, змушений був зникати на невизначений період із села, переховуватись у друзів. Одного разу (це було напередодні Великодня) за чергової відсутності господаря Євгенія Антонівна разом із Анастасією удвох закололи невеличкого підсвинка (перерізали йому ножем шию). Важко їм далася ця робота, але вирішили не звертатися за допомогою. Кабанчик був настільки малий, що не було чим ділитися із колієм. Із трудом розділили його на частини, розклали в чавуни і винесли в погріб. Вранці. зайшовши по м`ясо. були страшенно здивовані – всі чавуни зникли. Як виявилося вже пізніше, недоброзичливий сусіда за ніч все переніс у власну оселю. Для родини це була трагедія, яка грозила їм голодним Великоднем.

            Звістка про біду в родині священика швидко рознеслася по селу. І яким було здивування Євгенії Антонівни. коли наступного дня почали приходити численні односельці. Кожен із них щось ніс у згорточку. Гостинців було так багато, що вони навіть перевершили кількість вкраденого.

            Вже по смерті Кирила Стеценка тут, у Веприку, Анастасія Федорівна вийшла заміж. Її судженим став сільський хлопець Петро Цукренко. Євгенія Антонівна віддавала Анастасію як рідну доньку. І придане їй приготувала (одежу, постіль – подушки, одіяла, простині). Петро походив із багатодітної селянської сім`ї.

            Анастасія розповідала, що вже в перший вечір по шлюбі була вражена злиднями, в яких жили її теперішні родичі. Спати всі вкладалися на полу (дерев`яний настил вздовж стіни зі сторони печі). Їм же, як молодим, внесли і  поклали на долівку пару оберемків соломи, застеливши її рядном.

            Анастасія витягнула із одного свого клунка білосніжну простиню, розклала вишиті подушки. Петро ліг, а вона надовго залишилася сидіти поруч.

            Лягати Анастасія так і не наважилася. Серед ночі розбудила свого судженого. На його здивування відповіла: «Вставай. підемо додому». Петро не наважився перечити. Зібрали вони свої пожитки і ще поночі повернулися до Стеценків.

            Кирило Григорович Стеценко зразу ж по приїзді у Веприк поселився в будинку, відведеному йому сільською громадою. До речі, на цьому ж місці, відповідно тогочасному плануванню відтворений Меморіальний музей композитора. Приміщення було просторим, вмістимим.  Взимку, правда, виникала проблема. як в тогочасних умовах обігріти його. Допомагали знову ж таки односельці – в першу чергу молодь. Саме молоді найбільше спілкувалися з композитором, часто бували у нього дома (він навчав їх нотній грамоті. співу, формував із них високого рівня хоровий колектив, з яким обійшов потім чи не пів Київщини). І ось ці молоді хористи бігли в ліс, збирали хмиз і приносили його ввечері під двері вчителя. А вранці були щасливі бачити привітну посмішку і щиру подяку в очах дорогої їм людини.

            Невдовзі по приїзді в Веприк Кирило Стеценко розпочав будівництво свого власного дому. Сам спланував будівлю, продумавши все до найменших дрібниць. Проте завершити її не встиг – завадила передчасна смерть. Як розповідають старожили, він встиг звести стіни і покрити будівлю.

            Петро Цукренко разом із молодою дружиною поселилися в будинку, виділеному для проживання Стеценкам сільською громадою. У вільний час він почав роботу на будівництві розпочатої будівлі.  Через певний період Євгенія Антонівна із дітьми поселилася в цей будинок, а Петро разом із дружиною поселилися в окремому будинку на краю села.